Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 911/2171/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Нєсвєтової Н.М.

суддів: Вовка І.В.

Жукової Л.В.

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду Київської області від 11.08.2014

та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014

у справі №911/2171/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 80000,00 грн.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_4 - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 80000,00 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 11.08.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 у справі №911/2171/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 80000,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 та рішення господарського суду Київської області від 11.08.2014 скасувати, справу передати до господарського суду Київської області на новий розгляд.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.12.2012 між ФОП ОСОБА_3, як покупцем, та ФОП ОСОБА_2, як продавцем, укладено договір купівлі-продажу товару, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача товар згідно з актами приймання-передачі та/чи видатковими накладними, а відповідач зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його на умовах, визначених договором.

Розділом 2 договору сторонами погоджено, що товаром за договором є барна стійка в кількості 1 шт., а також підписано специфікацію №1 до договору, в якій наведено комплектність спірного товару.

Пунктом 3.1 договору передбачено обов'язок продавця передати товар позивачу у повному обсязі протягом 50 календарних днів з моменту оплати згідно п. 4.2 договору.

Згідно положень пункту 3.2 договору, приймання товару позивачем по кількісному та якісному показнику відбувається в момент отримання товару, що оформлюється підписанням між позивачем та уповноваженою особою відповідача видаткової накладної та/чи акту приймання-передачі товару.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що у разі виявлення розбіжностей в кількості та якості товару, вказаного в розрахункових документах (акт приймання-передачі) чи/або в видатковій накладній, з кількістю фактично отриманого товару, представник позивача складає акт передачі-приймання товару, в якому вказує розбіжності. Відповідач забезпечує підписання Акту приймання товару своїм представником, а при його відсутності експедитором або водієм у 2-ох оригінальних примірниках .

Відповідно до п. 4.1 договору та специфікації №1 загальна ціна товару, що продається за договором складає 90000,00 грн.

Відповідно до п. 4.2 договору попередня оплати в сумі 70000,00 грн. має бути перехована продавцю на розрахунковий рахунок протягом 3 робочих днів з моменту укладення договору.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що наступну частину у розмірі 10000,00 грн. покупець перераховує на розрахунковий рахунок відповідача за 3 дні до дати поставки товару, після повідомлення надісланого електронною поштою про підтвердження дати поставки від відповідача.

Звертаючись до суду з позовом, ФОП ОСОБА_3 вказував на те, що в порушення умов укладеного між сторонами договору відповідач поставив товар не в повній комплектації, вимоги щодо доукомплектування поставленого товару або пропорційного зменшення ціни в розумний строк не виконав, в зв'язку з чим позивач, відповідно до ч. 2 ст. 684 ЦК України, відмовився від договору, а тому перераховані ним на виконання умов укладеного договору грошові кошти підлягають стягненню з відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій застосувавши норми ст. 35 ГПК України вказали, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду у справі №911/2762/13 підтверджується факт поставки відповідачем некомплектного товару за укладеним договором, а тому враховуючи, що вимоги позивача до відповідача про доукомплектування товару залишились без задоволення, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для застосування ч. 2 ст. 684 ЦК України та наявності у позивача права вимагати повернення сплаченої грошової суми за товар.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що не відповідають матеріалам справи, виходячи з наступного.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду від 10.02.2014 у справі №911/2762/13 позов ФОП ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення 83430,33 грн. з яких 80000,00 грн. сума перерахованих грошових коштів за договором, 3430,33 грн. пеня за прострочення поставки товару, задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 пеню в сумі 2633,43 грн.

При цьому, підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми перерахованих позивачем в якості оплати товару грошових коштів стало те, що у позивача на час звернення до суду не виникло право на відповідну вимогу сплаченої за товар суми грошових коштів, оскільки відсутні докази звернення до відповідача з вимогою про доукомплектування товару на невиконання відповідачем такої вимоги в розумний строк, як це передбачено ст. 684 ЦК України.

Разом з тим, як і під час розгляду даної справи так і в ході вирішення спору у справі №911/2762/13 встановлено, що ані акт приймання - передачі товару, ані видаткова накладна, в порушення умов п. 3.3 укладеного договору купівлі-продажу, сторонами не підписувалась.

Однак приймаючи оскаржувану постанову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт поставки товару не у повній комплектації встановлено у ході розгляду справи №911/2762/13, а тому враховуючи, що вимога позивача про доукомплектування товару, яка надіслана останнім після вирішення спору у справі №911/2762/13 залишена відповідачем без задоволення, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, в порушення вимог процесуального закону, не надали належної правової оцінки доводам відповідача про невиконання позивачем обов'язку в частині підписання акту приймання - передачі, встановленого п. 3.3 договору та відповідно акту розбіжностей, на підставі яких можливо було б встановили некомплектність товару, а також посиланням відповідача на п. 6.2 договору, відповідно до якого покупець не може відмовитись від договору.

Натомість, місцевий та апеляційний господарський суд обмежившись посиланням на встановлені в ході вирішення спору у справі №911/2762/13 обставини та надаючи оцінку виключно доводам позивача щодо відмови відповідача доукомплектувати товар, дійшли передчасних та необґрунтованих висновків.

Колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що ст. 35 ГПК визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиційне значення для господарського суду має й вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, якщо господарський суд розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльність особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, і лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, в порушення вимог закону щодо повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, поклавши в основу оскаржуваних судових рішень правову оцінку обставин справи надану іншим судом щодо відмови в позові з підстав відсутності доказів звернення позивача з вимогою про доукомплектування товару або зменшення ціни, не надали при цьому належної правової оцінки всім обставинам справи та доводам сторін у їх сукупності, зокрема щодо відсутності між сторонами підписаних документів, що також встановлено в ході вирішення спору у справі №911/2762/13, які б в свою чергу підтверджували факт поставки некомплектного товару та з врахуванням відсутності досягнутої між сторонами згоди щодо переліку непоставлених комплектуючих, дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для стягнення суми перерахованих позивачем грошових коштів.

Крім того, суди зазначаючи, що позивач відмовився від договору не надали належної оцінки тому, що на даний час товар перебуває в експлуатації позивача, що також встановлено в ході вирішення спору у справі №911/2762/13.

Також, суди залишили поза увагою те, що позивачем на виконання умов договору було перераховано лише частину грошових коштів, на що вказував відповідач, та в зв'язку з чим зазначав у відповідях на вимоги позивача про доукомплектування товару про можливе зменшення ціни договору на не перераховану суму у випадку встановлення сторонами переліку недопоставлених частин товару.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки оскаржені судові акти таким вимогам не відповідають, а місцевий та апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, та вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 та рішення господарського суду Київської області від 11.08.2014 у справі №911/2171/14 скасувати.

Справу №911/2171/14 направити до господарського суду Київської області на новий розгляд.

Головуючий Н.М. Нєсвєтова

Судді І.В. Вовк

Л.В. Жукова